Романенко Юлія Михайлівна – практичний психолог, спеціаліст першої категорії
До уваги батьків: Небезпечні ігри, флешмоби та квести в соціальних мережах.
Департамент кіберполіції Національної поліції України повідомляє про виявлення у соціальних мережах небезпечних груп, в яких дітей доводять до самогубства.
Загрозливої популярності серед підлітків набуває гра «Синій кит», або ж «Тихий дім», «Море китів», «Розбуди мене о 4:20»,Метелики», «Кит пливуть на гору», «50 днів до мого…». У смертельної гри багато назв, але результат завжди однаковий – обірване юне життя.
Фанати таких спільнот називають себе “китами”, тому що ці тварини асоціюються у них зі свободою. Використання поняття “кити” (“летючі кити”), можливо, пояснюється тим, що цей вид ссавців – один з небагатьох, представники якого добровільно можуть звести рахунки з життям.
Адміністратор групи схиляє дитину до виконання завдань (квестів), причому практично всі завдання передбачають нанесення дитині власноруч каліцтв або заподіяння болю. Всі ці “квести” в обов’язковому порядку знімаються на відео.
Коли адміністратор групи впевнений в тому, що дитина готова до самогубства, створюється аудіо з музикою, в якому дитина виступає в головній ролі. У ролику оговорюються усі її проблеми, які вона озвучила “провіднику”. Єдиний вихід із усіх проблем, який озвучується в цьому “творі”, – вчинити самогубство. Перед цим дитина слухає аудіозапис і робить останній крок.
Фінальне завдання – покінчити життя самогубством та зафіксувати момент смерті на камеру в режимі online. Відеозаписи в подальшому продаються в мережі Інтернет або в Darknet.
У зв’язку з цим батькам, щоб не допустити потрапляння дітей у такі групи, рекомендується:
– приділяти більшу увагу психологічному стану дитини;
– перевіряти шкіряні покриви дитини на наявність пошкоджень. У разі їх виявлення – з’ясовувати обставини, за яких вони з’явилися. Особливу увагу звертати на пошкодження різного роду у формі кита;
– перевіряти облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт. Перевіряти вміст спілкування у приватних чатах;
– звертати увагу на коло спілкування дитини;
– намагатися зайняти вільний час дитини спортивними або культурними секціями;
– обов’язково контролювати те, які фото- та відеофайли знаходяться в гаджетах дитини;
– встановлювати функцію “батьківський контроль” на всіх гаджетах дитини.
Для чого потрібен психолог? Працюючи не один рік практичним психологом у школі, я часто стикаюся з ситуацією, що більшість моїх співрозмовників не зовсім правильно розуміють, хто такий психолог і навіщо він узагалі потрібен. У нашій країні дуже мало інформації про значення, важливість та можливості психологів‑практиків. Важливо знати, чим відрізняється психолог від психотерапевта чи психіатра. Для більшості немає ніякої різниці. Існує думка, що всі вони працюють із психами. Найчастіша реакція на слово «психолог»: «мені це не потрібно», «моя дитина що психічно хвора?» або «що я — псих?». Навіть якщо людина розуміє, що в неї є певні проблеми, вона не поспішає звертатися за допомогою, бо не знає куди і до кого. Здавалося б, болить зуб — до стоматолога, зламав руку — до травматолога, не працює телевізор — у майстерню з ремонту побутової техніки. А куди ж іти, якщо болить душа? Є, звісно, варіант: можна звернутися до психолога. Але хто ж він такий? Багато з тих, хто обрав саме цей шлях, стикаються з такими стереотипами: до психологів ходять одні «психи»;
• до психологів ходять слабаки;
• я сам собі психолог або мій друг найкращий для мене психолог;
• психологи бачать людей наскрізь.
Існує вислів «Краще поплакати у психолога, ніж сміятися у психіатра». Слабка людина не звернеться до психолога, бо, як правило, не шукає рішення, а намагається перекласти відповідальність на інших, звинувачує всіх і все, намагається «забутися» за допомогою алкоголю чи наркотиків. Тільки сильна особа здатна визнати свою проблему. Потрібні неабиякі душевні ресурси для пошуків рішення і мужність для звернення за допомогою. Хтось вважає, що він зможе впоратися зі своїми проблемами самотужки. Але дуже важко подивитися на себе зі сторони. Це все одно, що стоматолог буде сам собі лікувати зуби, а хірург сам себе оперувати. Близька людина може заспокоїти, надати підтримку. Але що змінюється у вашому житті після таких посиденьок? Пройде час – і ви наступите на ті самі граблі. І знову той же стрес й непорозуміння . Хочу також зазначити: психолог працює для людей. Якщо мене чекають, якщо я комусь потрібна, якщо за час роботи я допомогла хоча б кільком учням, то вважаю, що живу недарма. Психологи – не чарівники, не всесильні. Вони люди, такі самі, як і решта на цій планеті. Тому психолог, на жаль, не може вирішити всіх проблем учня або того, хто звернувся по допомогу. І річ не в тому, що бракує знань чи досвіду. Багато чого залежить і від самої людини. Якщо вона готова змінювати щось у собі на краще, якщо докладатиме максимум зусиль для досягнення бажаної мети – тоді й консультація чи психологічна допомога будуть корисними і плідними. Багато чого залежить і від середовища, в якому живе учень. Адже будь-яка психологічна бесіда, тренінг, заняття буде марним, якщо дитина прийде додому, а там усе навпаки.
І все ж: психолог повинен нести добре, мудре, позитивне, сіяти в душах дітей зерна любові та добра.
Про психологічні особливості учнів – п’ятикласників
Будь – які перехідні періоди життя і діяльності дітей висувають специфічні проблеми, що пов’язані зі зміною в організації навчальної діяльності у середніх класах. Умови, які змінилися, пред’являють більш високі вимоги до інтелектуального і особистісного розвитку, до ступеня сформованості у дітей певних учбових знань, дій, навичок. Процес звикання до шкільних вимог і порядків, нового для п’ятикласників оточення, нових умов життя розуміється як адаптація. Адже дитина в школі адаптується не тільки до своєї соціальної ролі, але перш за все до особливостей засвоєння знань у нових умовах.
1. Якщо Вас щось турбує в поведінці дитини, якомога швидше зустріньтеся і обговоріть це із класним керівником, шкільним психологом.
2. Якщо в родині відбулися події, що вплинули на психологічний стан дитини, повідомте про це класного керівника. Саме зміни в сімейному житті часто пояснюють раптові зміни в поведінці дітей.
3. Цікавтеся шкільними справами, обговорюйте складні ситуації, разом шукайте вихід із конфліктів.
4. Допоможіть дитині вивчити імена нових учителів, запропонуйте описати їх, виділити якісь особливі риси.
5. Порадьте дитині в складних ситуаціях звертатися за порадою до класного керівника, шкільного психолога.
6.Не слід відразу ослабляти контроль за навчальною діяльністю, якщо в період навчання в початковій школі вона звикла до контролю з вашого боку. Привчайте дитину до самостійності поступово: вона має сама збирати портфель, телефонувати однокласникам і питати про уроки тощо.
5.Основними помічниками у складних ситуаціях є терпіння, увага, розуміння.
6.Головне новоутворення підліткового вікового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого «Я». Підвищується інтерес до свого тіла, зовнішності.
7.Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в родині, школі.
8.У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.
9.Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.
10.Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду. Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.
11.Розширюється коло спілкування, з’являються нові авторитети.
12.Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.
13.У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.
Десять « золотих » правил для батьків
1.Не марнуйте часу дитини. У ранньому дитинстві мозок найкраще сприймає нове,накопичує знання. Отже,подбайте, щоб життя дитини не було нудним,одноманітним,безрадісним.
2.Формуйте самоповагу. Висока самооцінка додає впевненості, вміння ризикувати,діти повинні усвідомлювати, що успіх майбутній добробут залежить від них самих.
3.Навчіть дитину спілкуватися.
4.Пильнуйте,щоб дитина не була « телеманом ». Сидіння перед телевізором гальмує в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку, а нею визначається розвиток мовлення. Отже, з часом у дитини можуть виникнути ускладнення під час спілкування.
5.Виховуйте відповідальність і порядність. Потрібно не лише пояснювати,що добре,а що погане, а й закріплювати гарні навички.
6.Навчіть дитину шанувати сім’ї. Добрі стосунки,любов і повага в сім’ї виховують краще за будь – які лекції.
7.Подбайте про гарне оточення.
8.Будьте вимогливими. Діти з високою самооцінкою,почуття власної гідності, вмінням робити щось краще за інших виховуються,як правило, у сім’ях , де до них ставлять високі вимоги.
9.Привчайте дитину до праці. Не слід надмірно оберігати своїх синів і дочок від труднощів. Нехай вони зрозуміють, що шлях до успіху вимагає певних зусиль.
10.Не робіть для дітей те, що вони можуть робити самі. Нехай вони все перепробують,нехай вчаться на власних помилках, звикають робити щось для інших.
Діти вчаться у життя
Якщо постійно критикувати – вона вчиться ненавидіти.
Якщо дитина живе у ворожнечі – вона вчиться агресивності.
Якщо дитину висміюють – вона стає замкненою.
Якщо дитина зростає у докорах вона починає жити у почутті провини.
Якщо дитина зростає у терпимості – вона вчиться сприймати інших.
Якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити себе.
Якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною.
Якщо дитина зростає в чесності – вона вчиться бути справедливою.
Якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям.
Якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.
Якщо дитина живе у розумінні і доброзичливості – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.
