Сторінка Ганжі І.В., вчителя початкових класів

P1190710Ганжа Інна Володимирівна

Особистий блог         https://menewblogaddress12.blogspot.com

Вчитель початкових класів КЗ “Бобрицьке НВО ЗЗСО-ЗДО” Великодимерської селищної ради, вчитель І категорії, викладач української мови й літератури.

Досвід педагогічної роботи – 13 років

Педагогічне кредо: “Посієш вчинок – пожнеш звичку,  посієш звичку – пожнеш характер, посієш характер – пожнеш долю”

Життєве кредо: “Стався до інших так, як хочеш, щоб ставилися до тебе”

Теми самоосвіти: Екологія дитинства. Використання здоров’язбережувальних технологій у навчанні молодших школярів.

Формувальне оцінювання – шлях до успішного навчання.

%d1%88%d0%b0%d0%b1%d0%bb%d0%be%d0%bd-%d0%bf%d1%80%d0%b5%d0%b7%d0%b5%d0%bd%d1%82%d0%b0%d1%86%d0%b8%d0%b8-%d0%b2%d0%be%d1%82-%d0%b8-%d0%be%d1%81%d0%b5%d0%bd%d1%8c-%d0%bd%d0%b0%d1%81%d1%82%d1%83%d0%bf

ДІАЛОГ «СУСПІЛЬСТВО — ВЧИТЕЛЬ»: РОЗДУМИ ПРО ПІДМІНУ ПОНЯТЬ (джерело www.facebook.com)
Учительки з Рівного Юрко Ольга і @РусланаІськович написали статтю про ідеальне і реальне. Точніше про те як освітній процес бачать збоку, а як зсередини.
Повна версію надруковано в журналі «Педагогічна майстреня», № 2, 2018 р. ВГ «Основа».
А до вашої уваги, — найсмачненьке. Сперечайтеся, якщо маєте заперечення!
Звідусіль лунає: «Ми змінюємо країну». На зміни спрямовані новий Закон про освіту, освітні реформи, що почалися… Виявляється, що у батьків, учителів, учнів та й сторонніх до процесу осіб власні уявлення про те, як потрібно навчати. І часто ці переконання діаметрально протилежні.
У суспільстві культивується думка (вдало «підігріта» психологами та соціологами!), що кожна дитина є талановитою, а тому може легко досягти успіхів у навчанні, навіть стати відмінником. Батьки не бажають відшуковувати в своєї дитини її унікальний талант (а це можуть бути навіть такі буденні речі, як кулінарія, доглядання за квітами, спілкування з однолітками), а роблять просту підміну понять: моя дитина талановита, вона може добре знати математику, просто поганий учитель не вміє розкрити цей талант.
Усі такі «спеціалісти-порадники» постійно наголошують на помилках учителя, ставлять подекуди фантастичні взаємовиключні вимоги до його роботи. А у вчитель, якому нав’язують таким чином почуття провини, не завжди може дати аргументовану відповідь.
Можливо тому, що суспільство часто замінює одні поняття на інші. У цій статті розглянуто декілька прикладів такої заміни понять і аргументовано їхнє застосування..
Частина 1. Знання ≠ інформація.
Запитайте у будь-кого: «Навіщо ходити до школи?». У відповідь — вічне кліше «Щоб здобувати знання». Ніхто не скаже «отримувати інформацію». Але водночас у багатьох виступах і публікаціях нав’язується думка що все, чого вчать у школі, сучасні діти можуть знайти в мережі інтернет. Тут очевидна підміна понять Адже знання не означають інформацію.
Інформація аморфна, не структурована, хаотична. Знання — це інформація на її найвищому рівні. Вони стосуються певної області, галузі; систематизовані, науково обґрунтовані й чітко окреслені. Отже, коли з інформації творяться знання, то відбувається перехід на вищий рівень розуміння явища, процесу, предмета. Знання можна визначити, як результат пізнавальної діяльності людини, як кінцеве відображення певної сторони реальної дійсності у свідомості людини у вигляді гіпотез, ідей, концепцій. Знання є своєрідним «інструментом», що дає змогу людині засвоювати нову інформацію, знаходити нові зв’язки, формувати нові судження, тобто здобувати нові знання. Вони також є основою моральних переконань, естетичних поглядів, світогляду. Знання не тільки формують новий погляд на світ, але й змінюють ставлення до нього.
У всесвітній мережі інтернет є багато інформації та дуже мало знань. Школярам потрібен учитель, який професійно надаватиме саме знання, а не інформацію.
Частина 2. Зацікавлювати ≠ розважати.
Один з найпоширеніших аргументів батьків: «Моя дитина погано вчиться, бо їй не цікаво. Зацікавте її!». Учителі одразу почуваються винними: «А може я щось роблю не так?». І йдуть у клас «зацікавлювати».
На жаль, відірвати від своїх справ і ґаджетів більшість наших учнів може лише щось екстраординарне. Учителі створюють мультимедійні презентації, переобтяжуючи їх уривками мультфільмів, вигадують усілякі уроки-подорожі, уроки-казки, тощо. Учні розважаються. А як щодо знань?
Будь-якому успіху завжди передує наполеглива праця. Чи є на світі професії, роботи, що не потребують жодних зусиль і зосередженості? Хто в дорослому світі виконує свою роботу бавлячись? Чому навчання має стати забавкою, грою?
Зацікавлювати школярів потрібно, але «круті розваги» можливі лише час від часу. А на звичайних уроках учитель може:
  • Показати, що цей навчальний матеріал дійсно буде потрібний у житті. «Вищий пілотаж», коли вдасться довести це і майбутньому філологу, і фізику одночасно.
  • «вписати» цей навчальний матеріал у цілісну картину світу;
  • спонукати до розв’язання проблеми, адже це принесе розумове задоволення;
  • зацікавити роботою, щоб не «підвести» команду;
  • заохотити похвалою й оцінкою.
Частина 3. Повчання ≠ виховання
Говорячи про надмірні вимоги суспільства до педагогів, хочемо зауважити, що іноді ми, вчителі, також підмінюємо деякі поняття. Розгляньмо приклади такої підміни.
Наприклад, ми у своїй «боротьбі» за дисципліну на уроці, замість того, щоб організувати правильно навчальний процес, завантажити учнів роботою і конкретно розбиратися з тим, хто не працює, починаємо читати нудні нотації, уважаючи, що таким чином реалізовуємо виховну мету уроку.
Цей метод «виховання» полюбляє іноді керівництво, коли на нараді замість того, щоб конкретно назвати винних у чомусь, вичитують нотації всім, без винятку, нібито для профілактики. Згадаймо свої відчуття в той момент…
Виховувати — це не повчати. Виховують влучним висловом, коротенькою (1–2 хв) повчальною історією, спонуканням до роботи, похвалою. А найкраще — власним прикладом.
Окремо хочеться сказати про наші, так звані, виховні заходи.
Поміркуймо! Левову частку в процес виховання вносять батьки учнів. На мить уявіть процес виховання в сім’ї, коли мама або тато читають протягом 40 хвилин вірші, співають пісні або «показують інсценізації». Важко уявити?.. А чому в школі це вважається нормальним? Чому
літературно-музичну композицію на задану тему ще й досі називають виховною годиною?
У сім’ї обговорюють події, розмірковують, дискутують, спільно працюють, можуть навіть співати і вірші читати, але ж не за сценарієм. А ми все ще пишемо сценарії, проводимо репетиції та здаємо фотозвіти. Цікаво, такий процес виховання досягає мети?
Виховує дітей якась спільна творча робота, відверта розмова, благодійні акції, добрі справи, концерти для батьків, зустрічі з цікавими людьми, походи, екскурсії та багато іншого.
Частина 4. «Круглий» відмінник ≠ успішна особистість.
А наступну підміну понять, на мою думку, одночасно не помічають і вчителі, і батьки, і, особливо, бабусі.
Знати всі шкільні предмети на відмінно здатні лише одиниці. Таких дітей може бути лише 2–3 на всю школу. А ми бачимо таких 2–3 «круглі» відмінники в кожному класі. Чи завжди добре вони знають? Чи ми ставимо гарні оцінки зі словами «дамо дитині шанс, адже вона старається». Бідолашна дитина. Вона зубрить нецікаві їй предмети, іноді виконуючи домашнє завдання до 2-ї години ночі. І це лише для того, щоб задовольнити амбіції своїх батьків. Та практика свідчить, що успішними в житті стають не відмінники, а наполегливі, відповідальні й комунікабельні люди, які досконало володіють знаннями в своїй окремій галузі, уміють відстоювати свою думку і свої інтереси.
Отже, батькам, перш ніж вимагати від своєї дитини відмінних оцінок, з усіх предметів, варто зрозуміти, чи потрібно це самій дитині. І ми, вчителі, теж маємо це розуміти і знаходити переконливі аргументи, що успіх — це не лише відмінна оцінка з предмета. Успіх — це подолання вершини, що для кожного може бути своєю.

КомментарийСохранить

Формування навиків безпечного спілкування з незнайомими людьми

 

 

ditina_ta_neznaiomec.jpg (61.58 Kb)Спілкуючись з дітьми та задаючи їм навідні запитання, дорослі можуть дізнатися, які ситуації при спілкуванні з незнайомими людьми вони вважають потенційно небезпечними, а які – ні. Припустимо, безпечною вашій дитині може здаватися бесіда з жінкою, якщо вона відбувається в школі, дитячому садку. Дитина вважає її вчителем або вихователем, оскільки всіх співробітників навчального закладу вона не знає, а «педагог» має відповідний зовнішній вигляд.

Правила безпечної поведінки з незнайомими людьми для дітей

  1. Постарайтеся донести до своєї дитини думку про те, що вона не зобов’язана допомагати незнайомим людям, навіть якщо цього вимагає ситуація або суспільна мораль, це небезпечно. Ваше чадо може допомогти незнайомцеві, повідомивши про його проблему батькам чи знайомій людині або рекомендувати йому звернутися за допомогою до дорослих.
  2. Навчаючи дітей правилам безпечної поведінки з незнайомими людьми, батькам бажано фіксувати увагу дитини не на те, що вона не повинна говорити стороннім (наприклад, подробиці побуту родини), а на те, що їй варто сказати, щоб уникнути неприємностей і небезпечних ситуацій.
  3. Відпрацюйте разом з дитиною її поведінку при зустрічі з незнайомою людиною в різних ситуаціях. Пам’ятайте, ці дії повинні бути спрямовані на припинення будь-якого спілкування з незнайомцями. Для цього дитині варто, не вступаючи в небажаний діалог, якнайшвидше покинути місце бесіди. Після того, як вона опиниться в безпеці, дитині бажано розповісти про події з нею батькам або знайомим дорослим. В іншому випадку під загрозою може опинитися особиста безпека дитини.

Формування навичок безпечної поведінки у дітей

При зустрічі з підозрілою незнайомою людиною на вулиці алгоритм дій дитини може бути наступним:

Перший крок безпечної поведінки: оцінити ситуацію

Дітям варто усвідомити, що кожен незнайомець, що стоїть перед ними – людина потенційно небезпечна. Неважливо, хто це – дівчинка, хлопчик, дідусь чи літня жінка – якщо дитина не знає його (або його не знають батьки), то перед ним незнайома людина а, значить, ставитися до неї варто відповідно.

Другий крок безпечної поведінки: відійти на безпечну відстань

Навчіть дитину триматися на безпечній дистанції від незнайомої людини. Для цього відміряйте у будинку на підлозі відстань два метри і запропонуйте дитині запам’ятати її. Якщо підозрілий суб’єкт йде на зближення, потрібно швидко йти, або тікати від нього в безпечному напрямку.

Третій крок безпечної поведінки: припинити спілкування

Серед зловмисників знайдеться чимало прекрасних психологів, які зможуть легко «заговорити» дорослу людину, не кажучи вже про дитину. У цьому випадку розмову з сумнівним співрозмовником діти можуть припинити словами «Вибачте, мені потрібно запитати дозволу батьків», «Вибачте, не можу Вам в цьому допомогти, запитайте у дорослих» і так далі. Поки незнайомець намагається аналізувати ситуацію і приймає рішення (психологи вважають, що на це у людини йде від двох до п’яти секунд), у дитини є час на те, щоб покинути небезпечне місце або покликати на допомогу дорослих.

Четвертий крок безпечної поведінки: піти в безпечне місце

Не даючи незнайомцеві договорити, дитина може підійти до знайомих батьків інших дітей, що знаходяться у дворі, або піти додому, тримаючи незнайомця в полі зору. А опинившись у повній безпеці, зв’язатися з батьками і повідомити їм про подію, дослівно переказуючи розмову з незнайомою людиною.
ditina_ta_neznaiomec2.jpg (178.72 Kb)

Дитина і незнайомець: варіанти припинення розмови

Розглянемо можливі варіанти безпечної поведінки з незнайомою людиною на конкретних прикладах.

Під час гри у дворі до дитини підходить ровесник і каже: «Недалеко звідси побудували нове спортивне містечко. Підемо подивимося ». Відповідь: «Спочатку мені потрібно запитати дозволу у батьків».

Незнайомець продовжує: «Я думав, що ти вже досить великий (велика), а тобі, виявляється, мама не дозволяє. Тобі слабо? ». Відповідь: «Мені не слабо. Я піднімуся додому і попереджу батьків, що піду на спортивне містечко». Після цього дитина швидко відходить на безпечну відстань і йде додому, перевіряючи, чи не переслідує його незнайомець. Після його розповіді батькам варто спуститися у двір і перевірити отриману від нього інформацію.

Поруч з дитиною на вулиці зупиняється автомобіль, і незнайома жінка-водій, посміхаючись, просить: «Сядь, будь ласка, в машину і покажи дорогу до вулиці Липневої, а то я сильно спізнююся».

Відповідь: «Вибачте, не можу вам допомогти». Ваша дитина швидко відходить від машини на безпечну відстань, а потім іде в напрямку, протилежному ходу руху автомобіля, перевіряючи, чи не переслідує його жінка. А опинившись у безпечному місці (вдома або у дворі), розповідає про цей випадок батькам, вчителям або іншим знайомим дорослим.

Опинившись у безпеці, дитина, як і в інших випадках, оперативно зв’язується з батьками і розповідає їм про подію, дослівно переказуючи розмову з незнайомою людиною.

 

Джерело: